Мала Південна
Журнал Барвінок, № 11, 1947 г.
Л. Биховська
Радіо розносить слова: "Почався продаж квитків на пасажирський поїзд № 41. Поїзд вирушає від станції Парк до станції Лісопарк".
Пасажири купують квитки й сідають у пагони. Провідники допомагають їм зайняти місця.
Люди з перона махають хустинками подорожнім, а ті з розчинених вікон вагонів вигукують. «Не сумуйте, скоро повернемось…”
Черговий по станції в червоному кашкеті виходить на перон.
Перший дзвоник. Другий дзвоник. І поїзд плавно рушає колією. Тут є все, що повинно бути на справжній залізниці: паровоз і вагони, депо, семафори і світлофори, стрілки і все залізничне господарство. Тільки все це дуже невеличке та й залізничники і пасажири тут зовсім молоді: це — школярі міста Харкова.
Диктор, який передавав по радіо оголошення — Юра Капкан, учень п'ятого класу 75-ої школи. Черговий по станції Рудик Суплін, учень шостого класу 36-ої школи. Машиністами працюють Генадій Винниченко, Валентин Поніровськнй, Провідники Оля Роденко, Алла Пономаренко, головний кондуктор – Юра Присич, і начальник станції Парк — Додік Карпман.
Начальники змін, начальники служб руху, тяги, шляхів, поїзні, вагонні майстри — це все піонери і школярі Харкова. Вони самі складають графік руху поїздів, самі ведуть їх, самі ремонтують паровози й вагони, уважно стежать за тим, щоб усе їхнє господарство було в зразковому порядку.
Маленькі харків'яни дуже люблять свою залізницю. У вільний час хлопчики й дівчатка поспішають на станцію Парк, сідають у голубі вагони, які мчать їх крізь ліс і поля. От роз'їзд Буревісник. Поблизу розташовано піонерський табір.
Піонери вибігають до поїзда, весело вітають пасажирів і залізничників. Хвилина, і поїзд іде далі.
От і приїхали на станцію Лісопарк. Поїзд пройшов три кілометри — така довжина Малої Південної.
Дитяча залізниця не завжди була такою. До Великої Вітчизняної війни довжина її була тільки один кілометр. Коли німецькі фашисти захопили Харків, вони зруйнували тут не тільки фабрики й заводи, житлові будинки й електростанції, вони зруйнували також Малу Південну — улюблене місце дитячих прогулянок. Голубі вагони були спалені, паровоз розбито, на місці привітного вокзального будинку — самі руїни.
Коли Радянська Армія визволила Харків, і почалася відбудова міста, комсомольці вирішили відбудувати і Малу Південну.
На допомогу прийшли дорослі залізничники, робітники харківських заводів і фабрик, учні старших класів, студенти.
Вони збудували нові вагони, проклали нову колію, втроє довшу ніж до війни. Знову височить світлий красивий будинок-вокзал, в якому розмістилися каса, довідкове бюро, комора зберігання ручного вантажу. Є тут просторий, прикрашений чудовими квітами зал, де пасажири чекають поїзда. Є буфет, де можна поснідати перед подорожжю, кімнати, де працюють начальник станції та начальники служб.
Веселий гомін сповнює приміщення вокзалу і парк навколо нього, коли тут збираються сотні школярів. Багатьом з них хочеться не тільки проїхатися залізницею. їм хочеться бути машиністами, кондукторами, працювати в паровозному депо. Але на Малу Південну приймають лише тих, хто старанно вчиться в школі, хто добре, дисципліновано поводиться.
У Шури Фадеєва, учня п'ятого класу 96-ої школи, були в табелі трійки з деяких дисциплін. Шурі дуже хотілося стати машиністом. Його прийняли на залізницю, але з такою умовою, щоб він протягом найближчих місяців виправив свої оцінки. Шура дав таке слово і чесно додержав його. Він став відмінником навчання і вправним машиністом. Коли юні залізничники Віола Колесник і Віля Дружининський відстали в своїх шкільних заняттях, начальник залізниці тов. Кравченко попередив їх, що вони зможуть працювати на залізниці тільки толі, коли добре вчитимуться. Через місяць школярі з гордістю принесли товаришу Кравченкові табель з добрими оцінками.
Мала Південна залізниця — це не тільки чудесна розвага: тут діти привчаються до корисної праці, вивчають залізничну справу.
Немало юних залізничників, закінчивши навчання в школі, пішли вчитися в залізничні технікуми і вузи. А тепер вони працюють уже не на Малій, а на справжній Південній залізниці.
Так, Єва Дашевська, яка була колись диспетчером на дитячій залізниці, встигла закінчити навчання в Харківському інституті інженерів транспорту і тепер працює черговим по станції Харків-Пасажирська.
Десятки юних залізничників тепер студенти харківських інститутів. Вони часто приходять на Малу Південну, цікавляться її життям. Недавно з Армії надійшов такий лист від Василя Теплова:
«Мене дуже цікавить, чи працює наша Мала Південна. Вона така дорога мені тому, що привчила мене до праці, допомогла стати водієм і танка».
Мала Південна знову працює, вона стала ще кращою, ніж до війни. На ній є вже два паровози, нові вагони.
Діти з захопленням розповідають про те, як зростатиме найближчим часом їхня залізниця. Буде далі прокладено колію, яка простягнеться аж на дванадцять кілометрів. Поїзди йтимуть до красивого озера біля села Лозовеньки, там буде нова станція — Озерна. Будуть устатковані нові майстерні.
Малу Південну часто відвідують гості з різних місцевостей нашої великої Батьківщини.
Були тут учителі з Закарпатської України, вихованці дитячих будинків Донбасу, учні суворовського училища. Приїжджали сюди й залізничники міста-героя Сталінграда, де тепер також будують дитячу залізницю.
Була тут недавно група командирів Радянської Армії — учасників боїв за визволення Харкова. Ось що написали вони:
«Чотири роки тому ми з боями проходили через Харків. На місці дитячої залізниці були купи каміння та щебеню, самі руїни. Почуття великої радості охоплює нас, коли ми бачимо зараз Малу Південну залізницю. Глибока подяка харків'янам за чудесний подарунок нашим дітям».
